Історія лікарні
Вінницька обласна клінічна лікарня ім.М.І.Пирогова функціонує 90 років. В 1917 році вона відкрила свої двері перед хворими як лікарня, котра мала лікувати як міських, так і земських хворих.
Ідея її заснування належить Вінницькому Пироговському медичному товариству. Така потреба виникла у зв?язку з тим, що у своєму попередньому варіанті земська лікарня, яка працювала у Вінниці від 1905 року, надалі фізично була неспроможна задовільнити постійно зростаючу потребу в лікуванні хворих.
У квітні 1910 року Подільське губернське земство оголосило про Всеросійський збір коштів на будівництво лікарні в повітовому місті Вінниці. В такий спосіб Вінницькі лікарі вирішили вшанувати пам?ять М.І.Пирого-ва, оскільки в 1910 році виповнювалось 100 років від дня народження цього геніального вченого і хірурга, видатного педагога і громадського діяча.
В листопаді місяці, в день народження Пирогова у Вінниці розпочав роботу Всеросійський Пироговський з?їзд. На його відкритті виступив один із провідних хірургів краю Людвіг Іванович Маліновський. Свою доповідь він базував на особливому ставленні лікарів краю до імені та наукової спадщини великого хірурга, останні 20 років життя якого були пов?язані з нашим краєм, з маєтком Вишня під Вінницею. Тут він лікував хворих, писав ґрунтовні наукові праці, тут завершився його життєвий шлях. Лікарню збирались побудувати в 3-х верстах від місця його упокоїння і делегатів запросили оглянути місце майбутньої лікарні. На ділянці, яку міська управа безкоштовно передала земству, гості урочисто відкрили пам?ятник Пирогову - велику кам?яну брилу із гіпсовим скульптурним бюстом.
У квітні 1913 року був урочисто закладений перший камінь майбутньої лікарні, а влітку 1914 року на ділянці височіли 5 перших корпусів.
Завершити внутрішні роботи не встигли - на заваді встала Перша світова війна. Освячення добудованих корпусів відбулось навесні 1917 року.
Пироговська лікарня від започаткування будувалась як лікувальний заклад хірургічного профілю, покладаючи сподівання, що працювати в ній буде прекрасний лікар, один із провідних хірургів краю Л.І.Маліновський. Але під час урочистостей з приводу освячення він застудився і помер. Отже працювати в цій лікарні йому не довелось.
Хірургічну естафету прийняв видатний хірург, доктор медицини М.М.Болярський. Він працював в лікарні упродовж 21 року, з них 19 років не лише хірургом, але й головним лікарем.
Загалом, упродовж 94 років в Пироговській лікарні змінилось 11 головних лікарів. У зв?язку із несподіваною смертю Л.І.Маліновського, першим старшим (головним) лікарем став К.Р.Новінський (1917-1919). Далі лікарню очолювали: Л.К.Яворовський (1919-1921), М.М.Болярський (1921-1939), О.О.Острович (1940-1941 і 1946-1949), М.М.Мазанік (1941-1945), М.Д.Шенфельд (1945-1946), М.В.Даниленко (1949-1952), С.Т.Колесников (1952-1954), Ю.І.Островський (1954-1971), А.П.Коляденко (1971-1992), П.М.Гунько (1992-2010). Від 2010 року Пироговську лікарню очолює О.Б.Жупанов.
Перші роки становлення і розвитку Пироговської лікарні співпали із подіями двох революцій 1917 року і громадянської війни. Як і для всіх вінничан, на долю працівників лікарні випали численні зміни влади в 1917-1920 роках. Особливо погіршилось становище в 1918-1919 рр., коли на запрошення уряду УНР край фактично був окупований австро-угорськими військами. В тогочасних газетах є чимало свідчень щодо ворожого ставлення окупантів до місцевих мешканців. Лікарню було видворено із власного приміщення і певний період вона розміщувалась на території психлікарні. Якщо ж до цього додати нестачу медикаментів і перев'язувального матеріалу, голод і пошесті - тиф, скарлатину, дизентерію - зрозуміло, що ці роки були важким випробуванням для колективу лікарні і певною мірою боротьбою за право на своє існування.
Від початку 1920-х років ситуація в країні поступово почала стабілізуватись і разом з тим почала нормалізуватись робота Пироговської лікарні. Але ще довго давалися взнаки попередні кровопролитні роки. В ті часи доводилось не лише опікуватись хворими вінничанами і пораненими фронтовиками. За розпорядженням Подільського губздороввідділу наприкінці 1921 року в інфекційному корпусі було влаштовано відділення на 40 ліжок для дітей-сиріт із потерпаючих від голоду губерній.
В 1921 році в країні розпочалось глобальне реформування освіти - як базової, так і професійної. Основними пріоритетами в професійній освіті молодої держави, зрозуміло, стали аграрний сектор та промісловість. Поруч з цим саме 1921 рік розпочинає відлік часу розвитку і медичної освіти на Вінниччині. З відкриттям акушерських, медсестринських шкіл, курсів медичного спрямування, фармацевтичного технікуму, Пироговська лікарня стала учбовою базою підготовки фахівців. Згодом лікарня стає базою Вінницького філіалу Київського інституту удосконалення лікарів, фармацевтичного інституту, робітничого медичного інституту із вечірньою формою навчання. Від 1934 року, після відкриття у Вінниці за ініціативи головного лікаря М.М.Болярського повноцінного стаціонарного медичного інституту, Пироговська лікарня є його незмінною по теперішній час і основною клінічною базою.
Велика Вітчизняна війна лягла важким тягарем на плечі всієї держави, і зокрема колективу лікарні. Одні медики воювали з німецькими загарбниками на фронтах і не всі повернулись до мирної праці, а ті, що залишились, цілодобово надавали допомогу пораненим і хворим.
Від перших днів окупаціі міста лікарню знову виселили із власної домівки Упродовж більше двох з половиною років окупації Пироговська лікарня містилась на трьох поверхах правого крила морфологічного корпусу ВМІ. Ризикуючи власним життям, попри всі заборони окупантів медики багато разів надавали допомогу пораненим, в тому числі і партизанам. Обстежуючи за наказом німецької влади подільську молодь на предмет примусового вивозу до Німеччини, лікарі, і зокрема рентгенологи видавали юнакам і дівчатам фіктивні довідки про захворювання на туберкульоз.
Із наближенням до міста радянських військ окупанти жорстокішали. Під час численних облав намагалися відібрати запаси харчів. Були спроби зруйнувати морфкорпус медичного інституту. Тільки самовідданість медиків захищала поранених воїнів від фашистської розправи, тогочасне лікарняне приміщення від закладення вибухівки, а всіх хворих від загибелі на початку березня 1944 року, коли водночас перестали працювати електростанція і водогін, отже морозними днями лікарня лишилась без води, світла і опалення.
За 2 роки і 8 місяців окупації краю колектив Пироговської лікарні врятував життя більше 1000 воїнів — військовополонених і поранених, пролікував в стаціонарі 11640 хворих, прийняв в амбулаторії 24000 хворих.
В період окупації Вінниці в приміщеннях самої Пироговської лікарні функціонував німецький шпиталь. Під час відступу німецьких загарбників три основних корпуси лікарні були зруйновані, як, зрештою, і вся центральна частина міста. 20 березня 1944 р. Вінниця була звільнена від фашистів.
В лікарні працює 357 лікарів, із них 10 заслужених лікарів України, 25 андидатів медичних наук, 203 мають вищу кваліфікаційну категорію. Один медик носить звання заслуженого медичного працівника України. Весь колектив лікарні нараховує майже 1700 співробітників.
Щорічно фахівцями лікарні впроваджується більше 80 новітніх технологій лікування та діагностики. Варто відзначити такі як малоінвазивні хірургічні втручання в абдомінальній хірургії, гінекології, урології. Проводиться заміна колінних, кульшових та ліктьових суглобів на штучні, імплантується штучний водій ритму серця, проводиться перитоніальний діаліз хворим з хронічним гломерулонефритом, здійснюється ксенопластика хворим з важкими опіками шкіри, проводиться магнітно-резонансна томографія головного та спинного мозку і органів черевної порожнини, здійснюються рентген-операції на судинах з проведенням локальної хіміотерапії.
Вінницька обласна клінічна лікарня понад 9 десятиліть з честю носить ім'я Миколи Івановича Пирогова. Дивлячись в майбутнє і будуючи плани, колектив лікарні свято пам?ятає імена своїх вчителів і шанує традиціі, які формувалися багатьма поколіннями попередників.
