Андрій Ошовський: «Мрії не збуваються, мрії - створюються тими, хто бажає, щоб вони збулись»

Інтервью опубліковане на сайті Вінницької ОДА (05.10.2015) в рубриці "Реформа медичного обслуговування".

Вінницька обласна клінічна лікарня понад 9 десятиліть з честю носить ім’я Миколи Івановича Пирогова. У стінах лікувального закладу кожного дня допомагають людям та рятують життя тисячам хворих, а велика кількість медичних династій передає безцінний досвід майбутнім поколінням. Вони навчають любити свою професію та бути фахівцем своєї справи. Адже у цьому полягає суть справжнього лікаря. Так переконаний Андрій Іванович Ошовський – завідувач Центром лапароскопічної та малоінвазивної хірургії Вінницької обласної клінічної лікарні ім. М.І. Пирогова.

Майбутній хірург народився 5 лютого 1971 року у сім’ї лікарів. Тому не дивно, що обрав саме медицину справою життя.

-Що або хто спонукав Вас стати лікарем?

Я народився у сім’ї лікарів і уже змалечку звик до медичних термінів із товстих книжок, до запаху лікарні, до того, що батьків декілька діб не має вдома, адже вони на чергуванні. Тому я ніколи не стояв перед вибором професії - просто знав, що буду лікарем. Моє справжнє медичне життя розпочалось у стінах університету ім.М.І.Пирогова, де чудові фахівці та віртуози своєї справи занурили мене у світ людського іства.

-Яким був Ваш шлях у медичній сфері?

У 1994 році закінчив Вінницький медичний університет за фахом – «Лікувальна справа». У 1997 р. отримав сертифікат за фахом «Хірургія». Далі були: клінічна ординатуру з хірургії (1999 рік), аспірантура та захист дисертаційної роботи на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за темою «Обґрунтування способу підвищення біологічної герметичності кишкового анастомозу» (2005 р.). На базі Інституту клінічної та експериментальної хірургії АМН України пройшов навчання та отримав посвідчення фахівця з виконання «Оперативних втручань лапароскопічним доступом» (1999р.) і в 2000 році був зарахований до складу Центру лапароскопічної та малоінвазивної хірургії. У 2011 році пройшов навчання та отримав сертифікат за фахом «Рентгенологія», а у 2012 році - за фахом «Онкохірургія». Цього ж року був призначеним завідувачем Центром лапароскопічної та малоінвазивної хірургії.

Спеціалізація: абдомінальна хірургія, малоінвазивна хірургія, ендоскопія, онкологія, променева діагностика.

Кваліфікаційні категорії: вища атестаційна категорії за фахом «Хірургія», друга атестаційна категорії за фахом «Ендоскопія».

- Опинившись на новій посаді, Ви окреслили для себе певні задачі? Яким Ви бачите розвиток Центру?

Скажу так, що Центр лапароскопічної та малоінвазивної хірургії було створено як регіональний осередок високотехнологічної надсучасної медицини України в 2000 році. Однак, дуже швидко з невідомих причин плани було змінено і ми залишились лише з можливістю лікування хворих на кам΄яний холецистит. Щорічно у Центрі виконувалось 450-500 холецистектомій (видалення жовчного міхура з конкрементами) лапароскопічним доступом (оперативне втручання на органах порожнини очеревини крізь розтини завдовжки 0,5-1,5 см з використанням оптичної техніки та спеціалізованого інструментарію).

Це призвело до того, що фахівці Центру перетворювались у хірургів «однієї операції». Нажаль, всі наші спроби впровадження інших методик малоінвазивних втручань на органах порожнини очеревини зупинялись на неможливості інструментально забезпечити виконання цих операцій.

Нам не потрібно нічого вигадувати - світова медицина далеко попереду у своєму розвитку. Нам залишається лише йти слідом. Тому, основним завданням нашої праці було повернення Центру до основ його створення, як осередку високотехнологічної хірургії.

-Чи є у Центрі новітні методи лікування?

Набутий за 15 років практичний досвіт спонукав до розширення об’єму оперативних втручань з використанням малоінвазивних технологій.

На теперішній час ми освоїли та впровадили у широку практику такі операції:

• холецистектомія за методикою SILS, лапароскопічним доступом крізь одну рану;
• реконструктивні (відновлювальні) втручання на жовчовивідних протоках;
• втручання на жовчовивідних шляхах (інструментальна ревізія шляхів із рентгенологічним контролем, папілосфінктеротомія, ділятація та стентування протоків, вилучення конкрементів) ендоскопічним та лапароскопічним доступами при патологічних станах, що викликані холедохолітіазом, холангітом, рубцевими та запальними стриктурами жовчовивідних шляхів і великого дуоденального соска, злоякісними і доброякісними пухлинами цих шляхів, підшлункової залози або великого дуоденального соска, кістозними трансформаціями позапечінкових жовчовивідних шляхів, стенозом біліодигестивного анастомозу, жовчною норицею, апендектомія (видалення апендиксу) лапароскопічним доступом з приводу гострого апендициту, адгезіолізис (розсічення злук) та вісцеролізис (роз’єднання органів) лапароскопічним доступом;
• грижепластика у випадку післяопераційної вентральної грижі з закриття отвору черевної стінки експлантом (сіткою) лапаротомним доступом за методикою Sublay, Onlay, Inlay та малотравматичним лапароскопічним доступом із встановленям експланту з боку очеревини (ІРОМ).

Всі оперативні втручання виконуються у повному обсязі згідно етапності та відповідно розробленому технологічному процесу, що дуже важливо для отримання результату.

На теперішній час, нажаль, ми зупинились у своєму розвитку. Загальними зусиллями колективу лікарні нам вдалось впровадити вище зазначені методики, але наступний крок у розширенні об’єму оперативних втручань, зважаючи на вартість обладнання, можливо буде здійснити лише у межах державної програми підтримки системи охорони здоров’я.

Саме держава має бути зацікавлена у нашій плідній співпраці, тому що перевагою малоінвазивних (малотравматичних) операцій є скорочення терміну лікування у стаціонарі, зменшення вірогідності розвитку післяопераційних ускладнень та вартості лікування, пришвидшення процесів відновлення функцій органів та систем, косметичний ефект і як,основна мета, забезпечення якості життя пролікованого пацієнта на високому рівні.

-Якщо говорити про сучасну медицину в загальному, на Вашу думку, які у ній є переваги і недоліки?

Перевагою сучасної медицини але, з іншого боку, недоліком, на мій погляд, є висока вартість технологій, які закладені у її основу. Високотехнологічні методики дозволяють своєчасно і у необхідному об’ємі проводити корекцію патологічних процесів. Лікування саме не рівні «корекції», а не «інвалідизації» дозволяє підтримувати якість життя пацієнта на високому рівні. Однак ці методики не доступні у повному об’ємі для мешканців країн, що розвиваються.

-Відомо, що лікар повинен володіти певними якостями характеру. На Вашу думку, що це за якості?

На перше місце я би поставив терпіння та наполегливість - це допоможе досягнути мети. Ще є впевненість у своїх силах, але не самовпевненість. Обов’язковий порядок у думках, рішеннях, рухах. «Точність - ввічливість хірургів» - це народна думка.

Не має бути місця авантюризму у лікувальній роботі. Любий ризик повинен бути розрахованим. Поверхневі знання породжують зверхнє ставлення до пацієнтів та колег, але у нашій справі не можливо нічого приховати. Тому і досі головним «сортувальником» хворих є не консультативно-поліклінічні відділення та центри, а «сарафанне радіо» - люди довіряють своє здоров’я тому, хто володіє знаннями і вміє ними користуватись.

Окремо варто зупинитись на вартості лікування, особливо лікарської роботи. Це болюче питання обговорюється всіма і призводить до того, що медичні працівники знаходяться у постійній конфронтації із усіма іншими членами суспільства. З одного боку - є безкоштовна медицина, яку гарантує Конституція України, з іншого - відповідальність за кожну дію на рівні - «доля людини», книжки, інструменти, витратні матеріали, конференції, стажування, освоєння новітніх методик і, насамкінець, «година» особистого життя та родина, яка лише раз на тиждень може вільно спілкуватись з батьком чи матір’ю. Де знайти рішення цього питання?

Лікар сучасної України має усвідомити, що рішення цієї проблеми відсутнє, і має погодитьсь із служінням народові без усяких вимог та угод.

-Як Ви перемагаєте втому та стрес?

-На жаль, подібні ситуації трапляються часто. Є такий термін «професійне вигорання» - коли працівник виснажується і в нього зникає той запал, ентузіазм, накопичується втома, пасивність. Чесно скажу, не хочу опинитися серед таких людей, хоча дуже люблю свою професію. Постійна напруга, нервові ситуації впливають на емоційний та психічний стан. Для мене найкращі ліки від стресу – моя сім’я. На щастя, у нас повне взаєморозуміння, адже моя дружина також лікар, акушер-гінеколог. Ми завжди підтримуємо один одного. Надзвичайну радість приносять діти – старший син Іван, який самостійно прийняв рішення започаткувати вже четверте покоління медиків у родині, та молодша донька – Марія.

-Чи маєте хобі або захоплення?

- Полюбляю разом із сім’єю дивитися кінострічки 50-60-х років. Деякі кажуть, що вони наївні та занадто прості, але знаходжу в них щирість та доволі незвичну атмосферу. Іншим захопленням є музика - Jazz та Rock'n'roll мої улюблені стилі. Звуки з вінілових платівок сповнені нотами справжнього життя. У студентські роки із командою туристичного клубу інституту багато подорожував Україною, країнами Прибалтики, декілька разів підкорювали вершини Кавказьких гір. Потяг до нових вражень не лишає у спокої тепер і мене, і мою родину - обов’язково плануємо подорож на час відпуски.

-Чи є настанови або поради майбутнім лікарям?

-Головне – не забувати клятву Гіппократа. У її справжній версії основними тезами є обов’язок лікаря допомогти хворому, бути вірним своєму вчителю і поширювати свої знання та вміння без умов та винагород.

У лікувальній справі досвід набувається пропорційно рокам життя фахівця і, нажаль, цей процес неможливо прискорити. Кожен має пройти цей шлях особисто і у самоті. Шлях сповнений перемог і досягнень, невдач і помилок, людських трагедій і розчарування, виснаження і задоволення. І тоді, років через 10-20, можливо, але не обов’язково, ти починаєш перетворюватись у лікаря, який розуміється на справі.

Потрібно чітко уявляти собі, що люди, яких ми лікуємо, підсвідомо погоджуються на деякі «невдачі», але лише для того, щоб лікар оволодів певним досвідом. Вони надають нам у борг своє здоров’я, свою долю, щоб набутий досвід став порятунком іншої людини. Не тримайте у собі знання, не продавайте їх - вони належать усім!

І ще - шукайте ВЧИТЕЛЯ. Він не вкоротить шлях до становлення, але він не дасть Вам заблукати. Тільки в такому випадку можна стати справжнім фахівцем та знайти «своє місце» в реалізації можливостей та мрій.

25.09.2015, Прес-служба ДОЗ та К ОДА